На Херсонщині продовжується реалізація проєкту: «Надання міжсекторальної гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню в Україні», який реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки Європейського Союзу.
Сьогоднішня наша історія перенесе нас на Південь України, а саме до Херсона, де проживають наші герої: пан Юрій та його 35-річний син Михайло.
Не дивлячись на постійні обстріли міста з боку російських терористів, родина не покинула рідне місто. Як пояснив сам чоловік, можливість виїзду була, однак переїзд до нового місця він сприймає тяжко: «Переїзд – це надзвичайний стрес для нього, – пояснює Юрій. – До того ж, це нове оточення, котре на людей з інвалідністю реагує не надто адекватно. Ми з ним обговорили ситуацію і вирішили лишатися на місці”.
Після смерті жінки, усю турботу над сином Михайлом, Юрій взяв на себе. Через ураження опорно-рухливого апарату у Михайла важка форма ДЦП, тому син потребує постійного догляду. До повномасштабного вторгнення, Юрій завжди намагався забезпечити синові максимально активне життя: “До війни я переносив його у машину і віз то до родичів на дачу, то на лиман у Станіслав або Олександрівку” – згадує чоловік. Будинком і подвір’ям чоловік возив Михайла на перелаштованому дитячому візку “Мальвіна”, який випускали ще за Радянського Союзу.
«Ми дуже потребували крісла колісного, яке би підходило для Михайла» – пояснює чоловік. Кілька місяців тому йому порадили звернутися до команди менеджерів проєкту: «Надання міжсекторальної гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню в Україні», який реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки Європейського Союзу.
Юрій вже й не вірив, що їм можуть запропонувати щось путнє. Яким же сильним було його здивування, коли йому подзвонили та повідомили, що команда менеджерів проєкту почала шукати підходяще по всім параметрам крісло колісне та розпитували про побажання.
“Нам не підходили варіанти з великими колесами, оскільки вони створені для тих, хто може самостійно їх крутити, – говорить чоловік. – А Михайло не може, його потрібно везти. Великі колеса йому заважають. Цей нюанс врахували і сказали, що поставлять маленькі. А вже через місяць на Новій пошті на нас чекало омріяне крісло. Такого індивідуального підходу немає в багатьох службах, де дають обирати з того, що тобі не потрібно. А це крісло стало великою допомогою і “крильцями за спиною”” – як висловився Юрій.
Тепер Михайлові зручніше і сидіти, і пересуватися. Та й у автівку крісло добре входить. Батько і син чекають, коли закінчиться війна, щоб знову, вже з комфортом, подорожувати рідною Херсонщиною, а ми продовжуємо працювати й надалі та наближати перемогу разом!
********
Цей матеріал стосується заходів із надання гуманітарної допомоги за фінансової підтримки Європейського Союзу. Викладені тут погляди не повинні розглядатись як відображення офіційної позиції Європейського Союзу, а Європейська Комісія не несе відповідальності за будь-яке використання інформації, що міститься в цьому матеріалі.
