«Ще трохи й ми всі приб’ємо один одного», «я ненавиджу війну, через неї ми зараз починаємо ненавидіти один одного», «якщо я зараз не поїду, ми більше ніколи не будемо нормально спілкуватися»… Ці фрази все частіше лунають у кабінетах психологів. Адже через війну чимало українських сімей змушено живуть кількома поколіннями заразом — мати та батько, їх дорослі діти, онуки, а іноді навіть прабабусі та прадідусі. Не дивно, що кількість та складність внутрішньосімейних конфліктів швидко зростає.
❓Чому так складно жити разом
Бо кожен з членів сім’ї щось втратив через війну. Кожна втрата — це горе. Через етапи горя — злість, заперечення, депресію та інші стани — потрібно пройти. Це складні емоції як для тих, хто їх відчуває, так і для тих, хто знаходиться поруч. Крім того, ваші батьки або діти, з якими ви давно не жили разом, могли дуже змінитися. Також іншими стали побут, порядок дня та сам спосіб життя. Додайте до цього неможливість хоч ненадовго усамітнитися — у людини наростає почуття, що вона більше собі не належить.
❓Що з цим робити?
- Почати говорити. Це складно, якщо ви раніше не говорили членам родини про свої почуття та переживання. Але зараз потрібно дати вихід емоціям. Треба пояснювати, що подобається, а що ні, та шукати компроміси разом.
- Обговоріть всі родинні обов’язки та відповідальність. Розпишіть все по пунктах та розділіть між членами сім’ї. Під переліком можна навіть поставити підписи та повісити його на стіні.
- Дайте собі час “поза сім’єю”. Наприклад, не обов’язково разом снідати, обідати та вечеряти. Якщо ви не їли всією родиною до війни, то і зараз це робити не треба.
- Згадайте та використовуйте ті варіанти спільного дозвілля, які подобаються вам усім (наприклад, родинні прогулянки або перегляд фільмів).
- Не накопичуйте негатив. Краще виявляти емоції частіше, але у “лайтовій” формі, не чекаючи на вибух емоційної “бомби”.
- Обговорюйте плани на майбутнє. Мрійте, вірте, діліться думками з найближчими!
Джерело: практичний психолог Ольга Корбут