Посттравматичний синдром має дуже глибокі та негативні наслідки. Дитина може змінити ставлення до себе і до своєї особистості, це може вплинути на стосунки, погляд на тілесність. Посттравматичне зростання – це дещо інше. Людина, яка проживає посттравматичне зростання, повертається до себе сильнішою, мудрішою, починає більше цінувати життя. Зараз є ознаки того, що після посттравматичного розладу ми переходимо до зростання. Це позитивний момент, якщо йдеться про справжнє, а не уявне зростання, яке насправді є униканням і не містить у собі жодного позитиву.
Щоб дитина відчувала себе сильнішою, їй потрібна допомога. Дитина може відновитися і зростати, якщо поруч із нею є середовище зростання, яке маємо створити ми – дорослі.
Як зрозуміти, що дитина вже почала зростання і що це не уявний процес
Батьки спершу мають піклуватися про себе, аби їм вистачило сили на підтримку дітей. Коли ви відчуваєте, що вам не вистачає сил, спробуйте спертися на зовнішню опору. Це може бути як фізична опора, наприклад, крісло, так і психологічна – наша віра в перемогу і в наше майбутнє.
Коли ви читаєте страшні та болісні історії дітей на війні, ви співчуваєте і переносите ситуацію на свою дитину, але ви маєте собі сказати, дивлячись на дитину: “Так, я співчуваю, але в моєї дитини своя доля”. Віра в свою долю та долю України допомагає нам встояти.
Чому ми відкочуємося в регрес
Для людини природно подумки повертатися в часи, коли нам було безпечно, – для дорослих це їхнє дитинство або підлітковий вік. Ми зараз постійно це робимо. Діти, навіть коли опиняються в безпеці, починають гратися в ігри, в які гралися до війни, сюсюкати, говорити, як маленькі. Вони можуть почати боятися темряви або бути без батьків. Це – нормально, і батькам треба терпляче пережити цей період.
Що таке травмування
Травмування – це коли трапилася подія, з якої ми так і не вийшли. Ми вже перебуваємо в безпеці, але продовжуємо проживати подію, яка з нами сталася.
Чому тілесність зараз дуже важлива
Наше тіло існує тут і зараз, і саме йому ми маємо приділяти увагу. Коли ми піклуємося про наше тіло, ми повертаємо себе із травматичного минулого в безпечну сьогоденність. Тому тілесний контакт надзвичайно цінний. Дуже важливо обіймати дитину і казати їй “я з тобою”. Проте якщо є можливість, треба, підтримуючи звʼязок, намагатися дати дитині особистий простір: відправити її до літнього табору, знайти можливість вкладати її в окреме ліжко.
Досвід травми і досвід стресу
Той самий досвід різні люди переживають по-різному. Досвід травми і досвід стресу – це різні досвіди. Якщо людина щось зробила для себе або намагалася собі допомогти – вона переживає досвід стресу, а не травми. І ми маємо допомогти дитині, щоб її досвід не був досвідом травми. Для цього треба щось зробити разом. Якщо дитині лячно йти темним коридором, ви можете запропонувати їй увімкнути ліхтарик, розприскати умовний “спрей від монстрів” – це допоможе їй не набути травми, адже вона не буде пасивною, вона щось робитиме, допомагатиме собі здолати перешкоди і страх, а отже, наростити “мʼязи сили”.
Як здолати почуття безпорадності
Будь-яку складну справу треба розбивати на маленькі відрізки. Війна робить нас невдахами, і нам потрібно долати почуття безпорадності. Якщо дитина каже, що не може встати з ліжка, запропонуйте їй спершу висунути з-під ковдри ногу. Потім – відкинути ковдру, і так продовжуйте. Це потребує терплячості від батьків.
Телеграм журнал свідомих батьків: “Батьки та Діти”